Как не стать "курицей", по мотивам Карпы

   Не смогла пройти мимо этой книги в книжном. И даже не первая часть названия меня заинтриговала, а именно вторая. Этот священный страх не стать "курицей" (в первую очередь, страшно перед самой собой).
   После Карпы я поняла, что образ "курицы" у всех разный. Как и страхи, конечно, тоже. Кому-то страшно провести на одном месте полгода, а кому-то - поехать с ребенком в соседний город в поезде. Кому-то страшно выйти на прогулку с ребенком без макияжа, а кому-то - без десятой пеленки на всякий случай. Для кого-то курица - женщина, которая выходит в спортивных штанах с коляской, а для Карпы - та, которая погрязла в непонятных мифах, что с ребенком за пределы своей детской площадки - ни-ни.
   Тут, я, конечно, за демократию. Каждому по удобности. Тем более, я уверена, что если человек и до ребенка особо никуда не ездил, то и его появление (ребенка) мало что изменит. Нам с мужем узнавать мир интересно, и максимум, что ограничивает нас - это финансовые возможности. Поэтому мы как только так сразу. И даже с появлением ребенка. Хотя первые месяцы эти заложенные в нас страхи далеко не отпускали.
  Карпа претенциозна и прямолинейна, а с другой стороны, это же прекрасно. Не бояться чужого мнения, когда плохо, говорить, что плохо, и наслаждаться, когда хорошо. Самое адекватное материнство.

Лайфхаки, которые хочется оставить:

• Коли я подорожую сама по собі, як правило, більше довіряю вуличній їжі, ніж їжі з дорогого й неопізнаного ресторану. Якщо такий не рекомендували перевірені люди, ліпше від нього утриматися - ніколи не знаєш, скільки недоступний для середньостатистичного населення продукт міг пролежати в загашнику. 
• Крім сухих і вологих серветок варто з собою носити кишеньковий санітайзер, крихітну пляшечку для дезінфекції.
• 
  
• У кожного дитячого віку є свої плюси і мінуси. Найліпше літають свіжоспечені немовлята: вони просто сплять...Потім вони трохи підростають і ще не петрають, як зробити так, аби вуха не закладало. Чарівний трюк із пляшечкою (коли воно смокче, вуха розкладає автоматично) може не спрацювати навіть тоді, коли ви морили дитину спрагою до польоту. Що робити, коли воно, біднезне, репетує, наче різане? Нічого. Страждати мовчки, слугувати мішенню ненависті всіх довколишніх пасажирів. Зрештою, в цьому є й гуманізм: людям враз стає зрозумілою причина всього лиха їхнього життя. Ну і профілактика непогана - хай неготові до дітей пасажири вкотре задумаються, чи вони їм, ті діти, потрібні... 
• До речі, то не тільки в крихітному віці бебіки такі стійкі до холоду: діти в принципі рухаються значно активніше за нас, якщо ви їх, звісно, не прив'язуєте чи не привчаєте змалечку бути розманіженими й томними - тож вдягати їх, як справедливо радять теледоктори, таки слід на один шар менше, ніж ми вдягаємо себе.
• Зрозуміло, що в подорожі не завжди є можливість годувати дитину по годинах саме тим, що ти задумав у раціоні. Тому в подорожах ми отримуємо індульгенцію трохи розслабитися і діяти ситуативно. 
• З малими дітьми треба завжди валити напролом і вимагати, аби вас пропустили без черги.
• Деруся собі по скелях і думаю - головне пам'ятати, що то я не для фейсбука роблю, а для себе.
• Я вже неодноразово всюди радила вам, мамі чи татові, попри всю любов до компанії своєї дитини чи дитинчат, максимум насолоджуватися самотністю. Тими короткими митями, що вам випадають.
• Здається, адекватність у батьківстві приходить тоді, коли ви спромогаєтеся на цілком щирий висновок штибу цього: "Ну, не рахуючи розбитої пляшки і обісцяних штанів, спокійний вечір з друзями на терасі минув чудово..."
• Не відкладайте життя на тоді, коли вони виростуть.
• З досвідом вчишся цінувати моменти як такі, а не жити за дебільним принципом "више-сільнєй-бистрєє", хоча деколи, звісно, трапляються рецидиви.
• Ще раз нагадаю про мотивацію походу: ми йдемо до чарівника, до фей, до сніга, до найвищої на світі річечки, до виробника трансформерів, чи до Баби Яги загадувати бажання. Але аж ніяк не "мовчи і йди, бо так мама і тато роблять" чи "ми гуляємо, бо тут красиво" - це точно не прокатить.
• Просто дико не хочу пополнить нескінченні ряди тих батьків, що усім без кінця жертвують заради дитини, і страждають, і паряться, і відмовляються, а винагорода буде їм лише одна - дорікнути всім дитині в зручний для саможаління час.
• Для мене найсумнішим є випадок, коли люди, нездатні до прийняття самостійних рішень, відчайдушно беруться звинувачувати мене в тому, що змусила їх зробити щось так, як їм не хотілося.